Бувало таке, що йдеш собі центром Одеси, а десь неподалік звучить музика – щира, рідна, українська. Дивишся: а це білявий усміхнений юнак сидить і грає на бандурі. Така гарна картина знайома багатьом одеситам та гостям міста. А юнака цього звуть Павло Ровенко. Більше на odessa-trend.in.ua.
Кохання з самого дитинства
Майже з першими кроками Павла стало зрозумілим, що в сім’ї росте майбутній музикант. Хлопчик виявляв інтерес до кожної почутої мелодії. Батьки підтримували захоплення свого чада і коли хлопчику виповнилося шість років, віддали його в районну музичну школу.
Вроджений талант і старанна робота приносили свої плоди – музичні здібності Павла ставали дедалі кращими. Але він не планував зупинятися на досягнутому.
Допомагала та підтримувала хлопця старша сестра, яка й сама пристрасно любить музику. Вона на той час вже працювала педагогом у музичній школі.
Після закінчення школи юний бандурист успішно склав іспити та вступив до Одеського училища культури та мистецтва ім. К. Данькевича.
Там і сталося його перше знайомство з бандурою, з якою зараз він нерозлучний.
Потім Ровенко навчався у Національній музичній академії ім. А. Нежданової. А після отримання диплома почався його вільний творчий шлях.
З вуличних виступів до успіху
Поділитися своєю музикою зі слухачами Павло Ровенко вирушив на вулиці міста. Його часто можна було побачити біля Оперного театру або на вулиці Дерибасівській. Унікальний та самобутній музикант швидко підкорив серця людей. Адже він є втіленням української культури.
Крім співу та гри на інструменті, хлопчик захоплюється також аранжировкою.
Юного бандуриста швидко почали запрошувати на місцеві фестивалі та концерти. Він посів призові місця у багатьох музичних конкурсах.
Музикант також організує свої виступити на весіллях, корпоративах та інших заходах. Неодноразово співав для дітей у школах і навіть виступив для курсантів морської військової академії.
За великий внесок у розвиток української культури Павла Ровенка було нагороджено орденом Степана Бандери.
На захисті рідної України
Але зараз Павла можна частіше побачити з автоматом, ніж із бандурою. Під час війни молодий чоловік вирушив захищати Батьківщину і вступив до рядів ЗСУ.
Як справжній Кобзар, він хоробрий, мужній та знає, що честь – це не порожній звук. Окрім захисту країни, Павло продовжує виконувати свою головну місію – підіймати патріотичний дух людей.
Інтернет рясніє відеороликами, де Ровенко виконує “Гімн України”, “Білі тополі”, “Ніч яка місячна” та інші пісні для товаришів по службі. Саме остання – улюблена композиція співака. Її він співає від початку своєї творчої кар’єри.
Все ті ж палаючі очі, все той же незаперечний талант. Тільки українська вишиванка тимчасово змінилася на військову форму.
Хто такі Кобзарі
Кобзарем вважається народний співак, який самостійно акомпанує собі на одному з трьох інструментів – бандурі, кобзі чи колісній лірі. Історично склалося, що займали цю нішу чоловіки. Точна дата появи напряму невідома. Однак перші письмові згадки про нього датовані 16 століттям.
Авторитет Кобзарів був дуже високий, до їхньої думки прислухалися всі. А образити чи розгнівати співака вважалося непоправною провиною.
І Кобзарство набуває все більшої та більшої популярності серед молоді. Напевно, тому, що тут вдало поєднуються творчість, хоробрість та безмежна любов до своєї землі.
Кобзарі – зберігачі культурної пам’яті народу. Традиційно ці чоловіки однаково майстерно володіли як музичним інструментом, так і зброєю. Вони давно стояли на захисті своєї країни, стоять і зараз.
Ось чому Павло Ровенко – справжній Кобзар та справжній українець.
