Одеса давно закріпила за собою репутацію кіноміста — і це не перебільшення. Принаймні, Одеса має свою версію того, хто почав тут фільмувати ще до братів Люм’єрів — і звали його Йосип Тимченко. І, чесно кажучи, мало яке українське місто здатне відповісти на це щось рівнозначне — не в кожного ж під боком є така кіностудія, яка свого часу створювала не просто фільми, а культурні маркери епох. Тут кіно було не розвагою, а частиною міського характеру — з одеською інтонацією, самоіронією і любов’ю до красивого кадру.
Тож коли у 2010 році з’явився Одеський міжнародний кінофестиваль, це виглядало не як прорив чи сенсація, а як щось давно очікуване: мовляв, ну нарешті, дійшли руки оформити це офіційно. А от про те, як цей фестиваль виживає і трансформується під час повномасштабної війни, і куди його занесло географічно, детальніше можна дізнатись на odessa-trend.in.ua.
ОМКФ — початок
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну різко змінило правила гри для всієї культурної сфери, і кіно тут не стало винятком. Галузь, яка й без того розвивалася хвилями, опинилася під додатковим тиском: частина фільмування зупинилася, інша — переїхала або трансформувалася під нові реалії, а питання фінансування стало значно гострішим. В Одесі ці процеси відчувалися особливо чітко, адже місто традиційно мало власну кінематографічну вагу. Втім, навіть у таких умовах Одеський міжнародний кінофестиваль не зник із культурної мапи — і це виглядає менш очевидно, ніж може здатися, на перший погляд.
Щоб зрозуміти, чому фестиваль виявився настільки живучим, варто повернутися до моменту його появи. Одеський міжнародний кінофестиваль був заснований у 2010 році — у період, коли українська кіноіндустрія лише починала виходити з тривалого застою і шукала нові точки росту. Ініціаторкою створення стала українська бізнесвумен та меценатка Вікторія Тігіпко, яка запропонувала ідею фестивалю як платформи, що поєднувала б глядацьке кіно та авторські роботи — формат, який пізніше окреслили як «артмейнстрим».
На старті проєкт виглядав доволі амбітно: йшлося не просто про серію кінопоказів, а про створення повноцінної індустріальної події з міжнародною участю. До організації долучилися як українські, так і іноземні фахівці, а сам фестиваль одразу почав вибудовувати зв’язки з європейськими кіноринками. Фінансування формувалося з кількох джерел: приватний капітал, партнерські внески, а згодом і державна підтримка.
Фестиваль зміг привернути увагу як професійної спільноти, так і широкої публіки, а Одеса на кілька днів перетворювалася на центр кінематографічного життя. Важливо, що містяни сприйняли ОМКФ без зайвого скепсису чи дистанції — радше як логічне продовження власної культурної традиції. Для Одеси, яка давно звикла до статусу кіномайданчика, поява такого фестивалю виглядала не експериментом, а поверненням до звичного масштабу.
З часом Одеський міжнародний кінофестиваль не лише закріпився як одна з ключових культурних подій країни, а і сформував власну інфраструктуру: конкурсні програми, індустрійні секції, пітчинги та освітні ініціативи. Саме ця системність — поєднання культурної події та професійного майданчика — і стала тим фундаментом, який дозволив фестивалю зберегти життєздатність навіть у період повномасштабної війни.
Фестиваль і повномасштабка
Попри повномасштабну війну, Одеський міжнародний кінофестиваль не втратив свій міжнародний складник — радше навпаки, він став ще помітнішим. Змінилася не тільки географія, а й сама логіка його існування: замість звичного літнього «кіноміста біля моря» фестиваль перетворився на мобільну платформу, яка може з’явитися там, де для цього є безпечні та організаційні можливості.
У 2022 році, коли провести повноцінний фестиваль в Україні було неможливо, частину програми показували за кордоном. Зокрема, відбулися спеціальні покази та події в межах партнерських майданчиків, серед яких були й Карлові Вари — один із найвідоміших європейських кінофестивалів. Це було радше не класичне «перенесення», а формат співпраці: українське кіно отримало окремий голос на міжнародних майданчиках.
У наступні роки фестиваль поступово повертався до більш структурованого формату, але вже без географічної сталості. Частину показів і подій почали проводити в різних містах України, насамперед у Києві, де є необхідна інфраструктура і відносно стабільні умови. Таким чином ОМКФ фактично перестав бути суто одеським «за локацією», залишаючись одеським за брендом, традицією і символічним змістом.
Важливо, що попри всі зміни фестиваль не втратив своєї міжнародності. У програмі й надалі присутні стрічки з різних країн — від авторського європейського кіно до більш глядацьких форматів, а кураторська логіка зберігає баланс між артхаусом і мейнстримом. У певному сенсі війна навіть підсилила цей ефект: українське кіно стало більш помітним для світу, а сам фестиваль — своєрідним майданчиком, де його можна регулярно «перевіряти» на міжнародному рівні.
Чернівці зустрічають ОМКФ
У 2023 році Одеський міжнародний кінофестиваль зробив ще один вимушений, але доволі показовий крок — переїхав до Чернівців. Це місто стало тимчасовою домівкою для події, яка звикла жити біля моря, у зовсім іншій енергетиці та ритмі. Формат фестивалю тут був більш камерним і зосередженим: менше пафосу, більше змісту і відчутно більший акцент на безпеці та логістиці. Покази проходили в кінотеатральних залах, без звичних одеських open-air форматів, а сама програма була щільно зібрана, щоб максимально ефективно використати обмежений час.
Попри нову географію, структура фестивалю збереглася: міжнародний конкурс, національна програма, документальні секції та спеціальні покази. Водночас відчувалося, що подія адаптується до нових реалій — менше розважального складника, більше індустрійних і професійних дискусій. Чернівці, зі свого боку, дали фестивалю спокійніший темп і більш «європейську» атмосферу, що навіть частково підкреслило його міжнародний характер.
У 2024 році фестиваль уже відбувся в Києві, що стало логічним наступним етапом адаптації. Столиця забезпечила значно кращу інфраструктуру та можливості для проведення великої події, хоча формат усе одно залишився стриманим у порівнянні з довоєнними роками. Тут знову працювали кінотеатральні локації, проходили покази конкурсних програм і професійні заходи індустрійного блоку.
Привіт, столиця
Особливістю київського проведення стало те, що фестиваль ще більше наблизився до професійного кінотовариства: більше уваги приділялося пітчингам, зустрічам продюсерів і копродукційним можливостям. Водночас глядацький складник залишався важливою частиною — ОМКФ зберіг традицію публічного голосування і відкритості для широкої аудиторії навіть у зміненому форматі.
Таким чином, і Чернівці у 2023 році, і Київ у 2024-му стали не просто «тимчасовими замінами Одеси», а окремими етапами трансформації фестивалю. Кожне нове місто додавало свої акценти: Чернівці — камерність і концентрацію, Київ — масштаб і індустріальну вагу. І в цьому постійному пересуванні фестиваль фактично навчився головного — залишатися фестивалем навіть тоді, коли звична географія більше не працює.
Джерела:
- https://festagent.com/en/festivals/oiff
- https://new.oiff.com.ua/en/news/
- https://intent.press/en/news/culture/2026/odesa-film-festival-starts-accepting-films-for-2026/
- https://filmitalia.org/en/festival/86979/
- https://unn.ua/en/news/the-opening-of-the-15th-odesa-international-film-festival-took-place-in-kyiv
