Більшість одеських пісень, крім авторів, мають своїх героїв, які за сумісництвом є відомими історичними особистостями.

Музичній культурі Одеси притаманний феномен, – багато з цих пісень можна почути не лише у багатьох одеських дворах, а й у репертуарі серйозних музикантів.

У нашому матеріалі odessa-trend.in.ua з посиланням на odessa-life.od.ua ми розповімо про те, як створювалися найпопулярніші одеські пісні.

Про легендарну “Мурку”

Попри те, що ця пісня споконвіку вважалася гімном кримінального світу, у її первісному варіанті зовсім не згадувалося про кримінал.

Вона була жорстоким романсом – мелодраматичною піснею, кінець якої був дуже трагічним. А сам текст публікували навіть шановні піснярі.

Пісня розповідає про реальні одеські події 1918-1922-х.

Прототипом головної героїні пісні була Маруся Клімова. Однак так і залишилося загадкою – чи очолювала вона банду, чи все-таки співпрацювала з НК.

Найпоширеніша легенда свідчить, що серед одеських чекістів готувалася операція з усунення Діаманта, одного з кримінальних авторитетів. І щоб реалізувати цей план, вони вирішили впровадити в його оточення Марусю. Однак вона прорахувалася, і одного разу її виявили в компанії іншого бандита, і авторитетом це було розцінено як зрада.

Пісня закінчується смертю Марусі, але насправді після того, як операція зазнала фіаско, вона зникла, і як склалася її подальша доля залишається загадкою.

Поява “Мурки” припала на 1920-ті. Цей період ознаменувався небувалим розгулом бандитизму.Авторство тексту належить одеситу, журналісту, поету-пісняру, кіносценаристу та естрадному драматургу, Якову Ядову.

Що стосується того, хто написав музику, – це тема суперечок протягом багатьох років. На думку одних, вона була написана невідомим композитором, за твердженнями інших – латвійським композитором, Оскаром Строком.

Спочатку це була чисто ресторанна композиція, і лише через деякий час вона стала популярною у кримінальній сфері.

У наші дні її можна почути у виконанні багатьох співаків та колективів, а також українською і навіть латиною.

Про “лимонну” пісню

Звичайно, ви здогадалися, що йдеться про “Лимончики”.

1920-ті ознаменувалися написанням одеситами Яковом Ядовим та Левом Зінгерталем пісні, яка мала доволі дивну назву.

Однак у той час нічого дивного в цьому не спостерігалося, тому що НЕП сприяв знецінюванню грошей, і замість рублів скоро з’явилися мільйони, яким народ дав свою назву – “лимони”.

Одесити були в захваті від нової пісні, і почали додавати в текст нові куплети, через що вона перетворилася на народну.

Кожен куплет згадував якесь єврейське ім’я та його володаря. Після цього слідував приспів, у якому співається про лимончики з балкончиком.

На той час, мабуть, кожен куплетист країни хоч раз виконав цю пісеньку.

Коли НЕП скасували, пісня стала потихеньку забуватися, і “другим подихом” її наділив Утьосов.

Тоді подібну музику не дуже шанували, але співак якось зміг домогтися дозволу записати платівку.

Але з вуст Леоніда Йосиповича звучало виконання не “одеського” варіанта пісні, а переписаного поетом, Лебедєвим-Кумачом.

Про найвідомішу композицію

Звичайно, це “7:40”, яку, крім Одеси, співала практично вся країна.

Однак тоді власноі назви у пісні ще не було.

Одна з версій говорить про те, що пісня описує момент, коли до нашого міста повинен був приїхати один із відомих журналістів та юристів, Теодор Герцль. Люди зустрічали його на залізничному вокзалі, адже поїзд мав приїхати саме о 7:40, але візит був зірваний.

Ще одна версія згадує трамвай, для руху якого застосовували паровозну тягу. Його запустили Одесою в кінці дев’ятнадцятого століття. А про Пересип і Фонтан, які чекають його на своїх дворах, співається, нібито на доказ істинності версії і для опису будівництва трамвайної лінії.

До речі, про “7:40” є легенда, яка схожа на анекдот. У дев’ятнадцятому столітті одним із одеських губернаторів було запрошено на вокзал музикантів для того, щоб проводити його кохану. Однак у потрібний час вони не прийшли. Як наслідок, розлюченим губернатором було наказано їм протягом року прямо на вокзалі в той самий ранковий час грати для його коханої.

Це розпорядження і зробило “7:40” такою відомою.

Пісня, яка славить “Перлину-Одесу”

Модесту Табачникову, популярному композитору, пощастило народитись у нашому місті. Він був студентом Одеського музично-театрального інституту. Одесит є автором оперет, а також музики до кінострічок та двохсот з гаком пісенних композицій, серед яких усіма улюблена “Ах,Одеса”.

Весняним днем ​​1936-го одесит зайшов відвідати своїх друзів-музикантів, які працювали в ресторані “Лондонського” (одеський готель).

Чекаючи друзів, за одним із столиків, він зробив начерки нот прямо на серветці.

Коли Модест показав друзям свої начерки, вони відразу почали грати мелодію, а в одного з них тут же народився текст про “Перлину-Одесу”. Після внесення деяких поправок текст був удосконалений, завдяки чому виник варіант композиції, який знає кожен одесит.

Але ця історія має не менш цікаве продовження.

Якось восени Табачников, прогулюючись однією з одеських вулиць, зустрівся з кількома підозрілими особами. Вони, дуже “люб’язно”, попросили одесита віддати їм його нове дороге пальто, і музикант подумав, що краще розлучитися з одягом, ніж із життям, тому став знімати з себе річ.

Цієї хвилини з кишені щось випало. Це виявилися ноти його авторської пісні про Одесу, яка на той час була вже доволі відомою та улюбленою.

Особам стало цікаво, навіщо чоловікові ці ноти, і коли той сором’язно зізнався, що є автором цієї пісні, відразу ж віддали йому все назад, і вибачилися.

Пісня про М’ясоїдівську

Перша версія свідчить, що “М’ясоїдівську” у 1960-х написав поет Моріс Бунімович, який також був інженером одеського науково-дослідного інституту.

За другою версією, авторство належить музикантові, Михайлу Блехману.

І один, і другий кандидати на авторство стверджували, що пісня була написана у співавторстві з музикантами у приміщенні “Тополі” (відомого на той час одеського ресторану). І нібито її складали спеціально для одного з місцевих оркестрів.

Фото: odessa-life.od.ua, pinterest, vgorode.od