Особливістю багатьох міст часто те, що у тому ж честь отримують свої назви об’єкти різного призначення. Колись в Одесі працював готель “Одеса” (він же – “Лондонський”). А кафе на Пушкінській під назвою “Вечірня Одеса” (у народі – “Вечірка”) було довгий час одним із найпопулярніших закладів, у яких проводились дискотеки. Якщо пошукати, можна знайти приклади.
Навпаки, без особливого пошуку можна згадати кінотеатр “Одеса”, який працював аж до початку 2000 років на досить жвавому місці – розі площі Віри Холодної та вулиці Спиридонівської. Більше на odessa-trend.in.ua.
Кінозал, дивізійний театр, музей
Культурно-кінематографічна установа виникла у цих стінах межі 1950-60-х років. Цьому передували кілька десятків років життя будівлі, одним з етапом якого був кінотеатр для офіцерів, який отримав назву “Арс” (Армійський синематограф).
У будівлі, яка була свого роду культурним центром офіцерів, працювали бібліотека з читальним залом, фехтувальна та гімнастична зала. Тут проходили лекції, заняття з питань тактики, воєнні ігри. Тут же розміщувалися, тир, буфет та їдальня. До Зборів проводились концерти, запрошувалися артисти театрів та цирку.
Попри зміну влади та режимів правління, культурна функція будівлі за адресою: Спиридонівська, 1/3 не змінилася.
У перші десятиліття Радянської влади тут знайшли по черзі притулок різні установи, створені для просвітницької роботи серед військових. Деякий час тут працював гарнізонний театр 51-ї дивізії, який знаходився всього за сотні метрів від штабу дивізії, розміщеного в “Пасажі”. Відвідувачі були відомі в місті люди: начальник артилерії та майбутній Маршал Говоров, ветеран Громадянської війни Романов, майбутній вихователь сотень військових-початківців.
У роки війни будинок значно постраждав під час авіанальотів фашистів. Але, на відміну від будинків початку вулиці Рішельєвської або будівлі Тютюнової фабрики, його вирішили відновити. Після цього там почав працювати кінотеатр під назвою “Одеса”.
Кінотеатр, якому не було рівних
До розпаду СРСР це був найбільший кінотеатр України з його п’ятьма залами. Був, щоправда, у кінотеатрі та шостий зал, про який звичайні жителі міста нічого не знали. Це приміщення, здатне одночасно вмістити до сотні людей, було в глибині двору. Говорячи вишуканою мовою, то був VIP-зал, в якому збиралися працівники Управління кінофікації. Попередньо переглянувши фільми, що потрапляють у місто, вони давали їм своє зелене світло на екрани міста.
Квитки сіро-зеленого кольору продавалися у трьох касах невеликого напівпідвального приміщення з боку площі Рози Люксембург (потім цю площу назвали ім’ям Віри Холодної, що є цілком логічним).
Пам’ятаючи про музейне минуле будівлі кінотеатру, в одному з його верхніх поверхів було влаштовано велику галерею, яку склали портрети Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави. Бувало.
На відміну від багатьох кінотеатрів, в “Одесі” був буфет із посадковими місцями. Бувало, що глядачі приходили наперед. У таких ситуаціях вони могли з’їсти морозиво, випити чаю чи соку, з’їсти бутерброд із запашною ковбасою.
За роки життя кінотеатр “Одеса” став першим пунктом недільного походу в кіно в 1970-1980-х роках, оскільки тут часто давали дитячі фільми. Щоправда, запізнення до квиткових кас на якихось 10-15 хвилин означало, що на сеанс не потрапити. На допомогу приходили кінотеатри-сусіди: “Зміна”, “Хроніка”, імені Котовського і Маяковського.
На жаль, є культурно-розважальним центром старого формату, “Одеса” поступово перестала мати попит. Місце бутербродів із простих ковбас і соків з натуральних фруктів та овочів зайняли попкорн та різні напої, які не особливо корисні для здоров’я. Та й ціни, зізнатися, там стали такими далеко не демократичними. А на зміну вітчизняним фільмам прийшли імпортні.
