Арт-протест: одеські авангардисти XX — XII століття

Різноманітна Одеса настільки ж різноманітна в образотворчому мистецтві, як й у своїй архітектурі, літературі та музиці. На пам'яті Перлини Чорного моря є безліч талановитих творців, і якщо імена деяких звучать досить часто, то про інших художників і художниць згадують набагато рідше, пише odessa-trend.in.ua.

Досить цікавим є яскравий період одеського авангарду, який, розпочавшись ще в минулих століттях і явивши собою протест уніфікації творчості, до цих пір розвивається і приймає нові форми завдяки розвитку технологій. І якщо раніше влада обмежувала творчість, щоб не нашкодити усталеній політичній і соціальній парадигмі, то сьогодні ліберальна політика більшості країн, раніше закритих, дозволяє показати щось зовсім нове й таке, що ігнорує загальноприйняті норми. Отже, на прикладі видатних творців ми побачимо суть авангардного періоду в Одесі, творці якого так урізноманітнили українське та світове мистецтво.

Початок початків: Олег Соколов (1919 — 1990)

Уродженець Перлини Чорного моря стояв біля самих витоків народження місцевого авангарду. Незважаючи на творче покликання, художник примудрявся при всьому ще встигати важко працювати на автоскладальному заводі. Також Олег Соколов був учасником Другої світової Війни, проте, у його творчості (у всякому разі у тому, що є у вільному доступі для громадськості) немає і натяку на те, що він пережив військові кошмари.

Більш того, війна, хоч і завдала творцеві серйозне поранення, не зробила його ні параноїком, ні маразматиком, ні навіть помітно травмованою людиною (що зазвичай відбувається і що абсолютно нормально, враховуючи складність і травматичність таких життєвих подій). Після військових дій Олег Соколов відправився інтенсивно вчитися, і в якийсь момент навчався і допомагав в майстерні в іншого талановитого художника єврейського походження, Фраермана Теофіла.

Здавалося б, одна війна у житті творця вже завершилася, але прийшла нова: побутова і художня, адже художник проживав за часів повсюдного нав'язування соціалістичного реалізму і пропаганди, яка обрубала альтернативну інформацію і закривала можливості для тих людей, хто не хотів існувати у встановлених владою і суспільством рамках. А суспільству і владі нова течія була абсолютно чужа: любителі традиціоналізму, помноженого на вихваляння тодішніх парадигм, зовсім не розуміли потрібності всяких там експресіонізмів, кубізмів, лучизмів, сюрреалізмів, абстракціонізмів та інших «ізмів», які, як здавалося, не несли ні естетичної насолоди, ні будь-яких адекватних смислів, які можна було б застосувати до радянських реалій. У свою чергу характерні для авангарду експерименти з еротизації сприймалися як вульгарщина, абстрактні композиції трактувалися як марення, а нелюбов до культу особистості обожненого вождя — як нелюдський злочин. Воно й не дивно, адже людям тих часів було незнайоме бажання шукати себе, шукати нові шляхи і шукати взагалі щось за межами маленького життя заводського працівника. А нове мистецтво, як вважалося, це прерогатива пересичених людей або ж нероб та дурнів.

Сміливість і любов до мистецтва Олега Соколова

Олег Соколов, втім, не здавався, і його не хвилювали ні рамки, ні цькування. Він був вірний творчості та своїй інтуїції, і до кінця свого життя знався як людина іронічна, весела, охоча до розіграшів і всілякої активності, різноманітна, але все ж колишня, не дивлячись на свої постійні трансформації. Зміни та новаторські моменти були не тільки в його творчості, а й у ньому самому, і він ділився своїми душевними ресурсами з усіма художниками, які не боялися новизни — і квартира пана Соколова ставала місцем зборів авторів-новаторів, а також виставковим залом.

Любов до мистецтва художника була безмежною, таким чином він у тому числі працював у музеї і цінував як місцевих зірок мистецтва, так і зарубіжних майстрів, наприклад, Рембрандта і Дюрера. Відкритість до творчості і сміливість в експресії нарівні з глибокими знаннями історії та цінності мистецтв у підсумку привели до того, що Олега Соколова знають не тільки в Одесі, не тільки в Україні, але і в інших країнах: деякі його роботи зберігаються у колекціях поціновувачів з Ізраїлю, Америки і навіть Японії.

Романтик моря: Юрій Єгоров (1926 — 2008)

Коли мова заходить про мариністів, відразу згадується український король мариністів Айвазовський, чиї шедеври зображують всілякі настрої прекрасної і небезпечної водної стихії, або ж російський майстер зображення моря Олексій Боголюбов.

Юрій Єгоров також любив море і зображував його спокій і естетику, запам'ятовуючи на своїх полотнах емоційний блиск поверхні води на просторих одеських пляжах.

Крім художньої роботи, творець також займався керамікою, знався на витражному оформленні, розробляв гобелени і створював строкаті мозаїки.

Незважаючи на свою відкритість до експериментів, митець не був безпосереднім учасником нонконформізму. Займаючись викладацькою діяльністю, він все ж групував навколо себе молоді таланти і з порозумінням ставився до їхнього саморефлексивного пошуку свого місця під сонцем у світі, який не замислюється про весь потенціалі мистецтва. Деякі його учні та учениці виступали проти системи, яка використовувала мистецтво виключно як інструмент реалізації встановлених ідей соціалізму і труїла тих, хто виходив за загальноприйняті рамки.

Отже, повертаючись до творчості Юрія Єгорова. Як вже було сказано, він любив море: тому часто гуляв берегом, споглядаючи природну естетику такого нешкідливого на перший погляд явища, яке насправді має всі шанси у пориві гніву потягти на піщане дно цілі райони, міста і мільйони життів. Таким чином, нарівні з сонячними пейзажами блакитних одеських пляжів художник також писав портрети сапфірових вирів.

Творчість Ірини Єгорової

Дочка художника виявилася не менш талановита, ніж її знаменитий батько, але творча стезя завела її до світу кіномистецтва, сценарної справи та режисури. Режисерка, яка поважає і цінує творчість свого батька, у 2012 році зняла документальний фільм про його шлях художника, поетично відтворивши глибокі переживання і увічнивши геній Юрія Єгорова у кінематографі. Фільм можна подивитися тут.

Одеський бунтар: Станіслав Сичов (1937 — 2003)

На творчість одеського бунтаря вплинула його наставниця, Діна Фруміна, яка розкривала глибокий потенціал, що тулився в глибинах душ її учнів та учениць. Сама художниця також не боялася творити щось, що не відповідало тодішнім стандартам, а тому творчість її не так популяризувалася, як могла б поза межами тоталітаризму. Багато знаменитих діячів андерграунду — це у тому числі результат її педагогічної роботи та поваги до творчих пошуків всупереч страхам бути невизнаними.

Ще по раннім, студентським роботам Станіслава Сичова можна побачити, як він плавно переходив від скутою нормами класики до чогось більш фривольного, різноманітного та відкритого.

Працював художник, здається, у всіх можливих напрямках. Якийсь період він створював монументальні, драматичні, трагічні фрески, також в його творчості є світлоносна, легка акварель, яка всупереч класичним законам живопису виходить за лінії своїх задуманих форм і невимушено розтікається у природному гармонійному хаосі; також автор створював портрети, в яких в першу чергу вловлював емоції зображуваної людини, будь то харизматична інтелігентна жінка або простенький селянин.

Жіночі образи Станіслава Сичова

Особливо цікаві портрети конкретно жінок, тому що художник в першу чергу бачив не зовнішню красу їхніх форм, а то, ким вони є глибоко всередині, за плавністю своїх естетизованих фігур, що осліплюють чоловіків. За цими формами, на жаль, не всі бачили душу (і багато хто не бачать досі). І ще важливіше те, що Станіслава Сичова зовсім не хвилювало, яка жінка прийшла позувати йому: пересичена королева, здатна змінити світ, або путана, вимушена продавати своє тіло від жебрацької долі.

Експресіоніст-іконописець: Володимир Стрельников (1939)

Навчання Володимиру Стрельникову не далося: він закинув цю справу і відправився шукати себе власними силами, без вказівок, що і як йому робити і як правильно творити.

Як і вищеописані творці (і як ті, які будуть описані далі), Володимир Стрельников теж виступав проти загальноприйнятих норм і експериментував з кольорами і формами, привносячи в авангардне мистецтво кубізм, абстракцію та конструктивізм. Знову ж, народу це було цікаво мало, а владі взагалі невигідно. Але більш ніж творчість, владі була невигідна самодіяльність автора, який допомагав організовувати і сам організовував аматорські виставки, куди стікалися сміливці-авангардисти тих часів. У підсумку це призвело до того, що почалося переслідування творця, через що він прийняв рішення переїхати до Німеччини, як це часто трапляється з новаторами та інтелігентами.

У роботах творця впізнаються мотиви ікон, і колірна гамма також нагадує естетику віри і релігії: в м'яких, затемнених відтінках є щось від побожного захоплення тими, хто істинно були святими.

Свого часу в Одесі художник займався в тому числі викладацькою діяльністю — навчав каліграфії. Нині ж на його рахунку безліч виставок, як одеських, так і зарубіжних.

Білий ангел нонконформізму: Людмила Яструб (1945 — 1980)

Уродженка Саратова, Людмила Яструб більшу частину свого життя прожила в Одесі і присвятила свою творчість їй і українській культурі. В її роботах простежується звернення до українського фольклору та етнографії, особливої філософії життя, а також важливою фігурою її робіт є Жінка — велика, різноманітна і животворяща, і образ Жінки з-під пензля Людмили Яструб став одним з найбільш незвичайних на той момент.

Звичайно, життя художниці не обмежувалося стінами майстерні, і тим більше воно не обмежувалося вимогами суспільства і влади творити щось відповідно до прийнятого офіціоза соціального реалізму.

На жаль, молоду художницю знищила страшна хвороба. Вона померла рано, у віці 35 років, але залишилася у пам'яті сучасників як талановита і працьовита абстракціоністка. Її творчість високо оцінювалося ще при її житті, і картини художниці купляли як українці, так і любителі мистецтва з інших країн.

Спогади про Білого ангела

Сучасники згадували у своїх щоденниках і мемуарах, що Людмила Яструб була творчинею тихою і скромною, але при цьому вкрай уважною й емоційною, коли її погляд знаходив у світі щось незвичайне, будь то яскрава мозаїка на віконному склі, нестандартний вірш або ще щось. Нарівні зі своєю мрійливістю, філософською споглядальністю і спокоєм Людмила Яструб була впевненою у собі людиною, і нехай вона не рвалася до влади, їй все одно вдавалося вести за собою інших.

У художниці була красива кличка: білий птах андеграунду. Воно й не дивно, адже своєю творчістю вона дійсно несла новий світ на крилах своєї волі, розкриваючи справжню суть мистецтва.

Нова хвиля: Олена Некрасова (1964)

Представниця нової хвилі Олена Некрасова народилася в Одесі та привнесла в її культурне життя не тільки образотворче мистецтво, але також прозу, а крім цього митчиня займається кінорежисурою.

Освіта творчої діячки, як це часто буває, слабо перетинається з творчим покликанням — Олена Некрасова навчалася на факультеті біології.

Також творча діячка займалася організацією Гоголівського Відкритого Літературного Фестивалю, який проходив в Одесі у 2009 році і зібрав за одним столом Одеського літературного музею видатних сучасних творців з України та Росії.

На рахунку Олени Некрасової є фільми, які отримували нагороди та премії. Наприклад, цикл фільмів (всього нині 70 кінокартин, з яких Олена Некрасова зняла 4) про різноманітність російських провінційних музеїв.

Нині Олена Некрасова проживає у Росії, але періодично повертається до рідного міста, а також багато подорожує завдяки своїм творчим талантам і важкій роботі. Її персональні виставки проводилися в розкішних музеях Мюнхена і Гамбурга, в готичної Празі, яскравому Нью-Йорку і, звичайно ж, у сонячній Одесі.

Comments