Покоління цих людей називають діти війни. Якщо говорити про одесита Миколу Губенко, то він з’явився на світ 17 серпня, одного з найважчих днів сорок першого року, коли доросле населення Одеси, його рідного міста, відчайдушно відбивало спроби ворога захопити її.
Як і багато малюків тієї пори, Коля залишився сиротою: на фронті загинув його батько, а матір убили фашисти. Маленькому одеситу вдалося пережити роки окупації, тому він, як кажуть, знав не за підручниками про почуття голоду, страху, самотності.
Враження про дитинство та біографічні спогади склали пізніше основу відомої кінострічки Миколи Губенка “Подранки” (1976 р.). таких самих дітей, як він сам. Більше на odessa-trend.in.ua.
Сирота Коля: один у звільненому місті
Коли місто звільнили від фашистів, хлопчика визначили до дитячого будинку №5, а коли настав час здобувати середню освіту – до одеського інтернату №2 (іноді це про це навчально-виховне пишуть як про суворовське училище). То була дуже престижна школа. У важкий період відновлення міста після перебування в ньому представників фашистського “нового порядку”, сюди підібрали дуже сильних вчителів, а деякі з них вели низку предметів англійською мовою. Одесити назвали цей навчальний заклад школою майбутніх дипломатів.
Як сказано вище, навчався в інтернаті №2 одеський хлопчина Коля Губенко. Дипломатом, щоправда, він не став, але протягом свого життя підтримував стосунки з однокласниками, які представляли нашу країну за кордоном. Натомість гарною компенсацією відсутності дипломатичного рангу стала його робота на посаді міністра культури СРСР – останнього в історії країни.
Здобувши атестат зрілості, молодик подався в артисти. Наприкінці 1950-х років його прийняли до колективу Театру юного глядача, який розміщувався у самому, мабуть, театральному куточку нашого міста. Там йому довіряли невеликі ролі, і він брав участь у масових сценах. Загалом для молодого хлопця, який не мав майже ніякого досвіду, і така робота була корисною для подальшого зростання.
Учень великих майстрів
Пропрацювавши кілька років у місті свого дитинства, Микола вирішив вступити до Інституту кінематографії до Москви. Його вчителями були видатні майстри Сергій Герасимов та Тамара Макарова. Його дипломною роботою стала вистава “Кар’єра Артуро Уї, якої могло і не бути” за п’єсою-памфлетом Бертольда Брехта. Після закінчення інституту Губенко отримав пропозицію від режисера Юрія Любімова до трупи Театру на Таганці. У ті роки колектив театру складався з відомих акторів і тих, хто склав славу радянського мистецтва за роки. До цього числа, окрім одесита Губенка, входили Іван Бортник та Володимир Висоцький, які зіграли низку своїх ролей у фільмах, пов’язаних з Одесою. Наприкінці 1960-х років він одружився зі своєю однокурсницею Жанною Болотовою.
Творчість Миколи Губенка вмістила роботу на сцені та в кіно, написання сценаріїв та режисерські праці. Він також залучався до закадрового озвучування інших акторів.
Автобіографічний фільм “Подранки”
Одним із найвідоміших фільмів Миколи Губенка стала стрічка “Подранки”, присвячений 30-річчю перемоги радянського народу над фашизмом.
Треба сказати, що, попри повну вірогідність подій, описаних у стрічці, режисер та автор сценарію Губенко змушений був внести до вихідного тексту 26 поправок. Основною причиною незадоволення комісії, яка приймала фільм, стало недостатнє висвітлення подвигу народу. Сценариста також попросили дещо спростити текст за рахунок відмови від деяких персонажів, а також сюжетної лінії про захоплення хлопчика вчителькою англійської мови.
Коли Микола Губенко пообіцяв поступитися, йому дозволили розпочати роботу. Йому випав шанс розповісти правду від імені всього покоління.
Кінострічка “Подранки” торкнулася своїм сюжетом глядачів і критиків далеко за межами країни, яка перемогла фашизм. Її номінували на премію фестивалю Канна 1977 року. Картина стала володарем кількох призів міжнародних конкурсів, 1978 року – головного призу Всесоюзного кінофестивалю.
