Кіра Муратова-кіношне надбання Одеси

Рената Литвинова називає себе її послідовницею, багато вітчизняних і зарубіжних кінокритиків досі не втомлюються захоплюватися її творами та аналізувати їх, на режисерських факультетах її роботам відводять не одне заняття, кіномани переглядають її фільми і кожен раз помічають в них щось нове і геніальне , а одесити пишаються цією талановитою, своєрідною, розумною, незвичайною і нескінченно творчою землячкою, пише “odessa-trend.in.ua“.

Кіра Муратова …

Саме про неї, її творчий шлях і унікальність піде мова в нашому сьогоднішньому матеріалі.

Батьки майбутнього режисера

Кіра Муратова народилася 5 листопада 1934-того року в бессарабському місті Сороки.

Її батько, інженер Юрій Олександрович Коротков (1907-1941) був в цей час секретарем Сорокського підпільного повітового комітету комуністичної партії Румунії, і тут же жили його батьки.

Мати – лікар-гінеколог Наталія Іцковна (Ісаківна) Короткова-Скурту (1906-1981) – єврейського походження, випускниця Льежского університету; як і чоловік – член компартії Румунії з 1928 року, в роки війни – секретар Анни Паукер, директора базувався в Уфі під егідою Комінтерну радіо «România Liberă» (Вільна Румунія), згодом працювала в міністерстві культури СРР, лікарем бухарестського пологового будинку Polizu і, нарешті, заступником міністра охорони здоров’я СРР; нею написано кілька посібників по догляду за новонародженими.

Дитинство в Румунії і евакуація

Після звільнення батьків з ув’язнення в 1939-тому році родина оселилася в Бухаресті, де батьки перебували на нелегальній роботі по лінії Комінтерну, і мати працювала лікарем в лікарні. Після приєднання Бессарабії до СРСР в 1940-вому році і до евакуації вся сім’я жила на батьківщині матері в Кишиневі, де батько був на партійній роботі, а мати була призначена директором фельдшерсько-акушерської школи.

Після початку Великої Вітчизняної війни Кіра з матір’ю були евакуйовані з міста, а залишений для організації партизанського підпілля батько був захоплений румунськими військами в ході невдалого десанту на окупованій території і розстріляний в районі села Гура-Рошіе. У перші роки війни була з матір’ю в евакуації в Ташкенті, де мати влаштувалася ординатором в Ташкентському медичному інституті.

До кінця 1980-х років Кіра мала румунське громадянство, а потім прийняла радянське і після розпаду СРСР – українське.

Освіта і дебют в кіно

З 1952-якого року вивчала філологію в МДУ, в 1959-тому році закінчила режисерський факультет ВДІКу, де навчалася в майстерні Сергія Герасимова і Тамари Макарової.

Дебютувала в кіно як сценарист, режисер і актриса будучи студенткою 4-го курсу ВДІКу в 1958-мому році – спільно зі своїм майбутнім чоловіком Олександром Ігоровичем Муратовим поставивши в якості курсової роботи короткометражний фільм “Весняний дощ”.

Дипломну роботу – короткометражний фільм “Біля крутого яру”, також співрежисером разом з Олександром Муратовим, зняла в 1961-ому році на московській кіностудії ім. М. Горького.

Режисер Одеської кіностудії

У 1961-ому році Кіра Муратова стала режисером на Одеській кіностудії де в 1964-тому році знову спільно з Олександром Муратовим зняла повнометражну стрічку “Наш чесний хліб”.

Першими ж своїми самостійними фільмами “Короткі зустрічі” (1967) і “Довгі проводи” (1971) режисер заявила про інтерес до сучасної етичної проблематики і неоднозначних людських характерів. Фільм “Довгі проводи” був “покладено на полицю” і вперше вийшов в прокат під час Перебудови.

Вимушений від’їзд

Після скандалів з керівництвом Одеської кіностудії їй довелося виїхати з Одеси в Ленінград, де на “Ленфільмі” з’явилася картина «Пізнаючи білий світ” (1978). Тоді ж вона познайомилася з художником Євгеном Голубенко, який став її другим чоловіком і співавтором сценаріїв. Серед найбільш помітних її робіт – “Зміна долі” (1987) і “Астенічний синдром” (1989), стрічки, що привернув до себе значну увагу критики і суспільства. Остання картина була удостоєна Спеціального призу журі “Срібний ведмідь” 40-го Берлінського кінофестивалю (1990-тий рік) і кінопремії “Ніка” за кращий ігровий фільм (1991-вий рік).

Після прем’єри картини “Вічне повернення” (2012-тий рік) заявила, що йде з кінематографу.

Нагороди і премії

Кіра Юріївна була володаркою цілої колекції нагород.

Так, одними з найцінніших є:

  1. Орден князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня (29 травня 2009 того року) – за вагомий особистий внесок у розвиток українського кіномистецтва, високу професійну майстерність та з нагоди ювілею акціонерного товариства “Одеська кіностудія” і заснування Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України;
  2. Ювілейна медаль “20 років незалежності України” (19 серпня 2011-того року) – за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та багаторічну сумлінну працю;

3. Орден Дружби (19 жовтня 2004 того року, Росія) – за великий внесок у зміцнення і розвиток російсько-українських культурних зв’язків;

4. Пам’ятна медаль, заснована МХТ до 150-річчя А. П. Чехова (2005-тий рік);

5. Премія “Білий слон” Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії за кращу режисерську роботу і приз молодих кінокритиків ( “Вічне повернення”) (2014 тий рік);

6. Приз Золотий Дюк за внесок в кіномистецтво – Одеський міжнародний кінофестиваль (липень, 2014 тий рік).

Сім’я та діти

Першим чоловіком Кіри Муратової став режисер і сценарист Олександр Муратов (рід. 1935).

Їх спільна дочка, Маріанна, трагічно загинула. Залишилося двоє онуків.

Другим чоловіком Кіри Муратової був одеський художник, художник-постановник і співавтор її сценаріїв Євген Голубенко (рід. 1956).

“Останній кадр”

Кіра Муратова померла 6 червня 2018-того року, ввечері, в своїй одеській квартирі після важкої хвороби. Похована на Таїровському кладовищі в Одесі.

Comments

.,.,.,.