Серед одеських любителів мистецтва ім’я Амшея Нюренберга не можна віднести до числа найпопулярніших, однак, цей митець, художник і мистецтвознавець, був першим народним комісаром мистецтв Одеси 1917 року і дуже помітною фігурою цінителів живопису 1920-х років. Більше на сайті odessa-trend.in.ua.
Зруйнована мрія батька
Народився художник в 1887 році в місті Єлисаветград (сьогодні – Кропивницький). З раннього дитинства він любив малювати і хотів присвятити цій професії. Однак такої можливості у сім’ї не було, тому що вчитися треба було їхати в Одесу. До того ж, цю перспективу не поділяв батько Амшея, який займався торгівлею рибою. Він промовляв, що живопис – доля бідних і, як йому здавалося, жоден художник не дожив до глибокої старості на зароблені від своєї праці гроші. Згодом ця людина довів зворотне.
Стати художником допоміг дивовижний випадок. Якось молодий малював вивіски для власника технічної контори. Одного разу той інженер дозволив Амшею підробити створенням художніх написів на вивісках машини: він запросив хлопця до себе в контору, показав каталоги, з яких потрібно було змалювати оригінали. За цю роботу юний художник отримав п’ять рублів – дуже серйозну суму на ті часи.
Під час написання вивісок контору господаря відвідав місцевий поміщик. Той показав гостю етюд Нюренберга, який припав поміщику до душі. Він попросив покликати автора. Потім в розмові з ним висловив своє захоплення від етюду і придбав роботу за п’ять рублів на радість інженеру.
Поміщик поїхав, відправившись у своїх справах в Одесу, але незабаром дався взнаки. Показавши етюд Амшея своїм друзям, він став свідком їх здивування. Тоді він запропонував інженерові Гольденберг, у якого працював хлопець, відправити його до Одеси. Він ж погодився оплатити хлопцеві дорогу. Таку пропозицію поміщик мотивував тим, що одеські фахівці високо оцінили згаданий вище етюд і погодилися проекзаменувати Амшея, а в разі успіху – прийняти його на навчання.
Під впливом французьких художників
Так молодий чоловік виявився в Одеській художній школі, в класі самого Киріака Костанді! Закінчивши навчальний заклад в 1909 році, молодий художник відправився до Франції, де продовжив навчання в приватних паризьких академіях. З ним буквально за однією партою сиділи Марк Шагал, Ісаак Малік.
У дореволюційній Росії Амшель встиг показати свій “товар обличчям”, беручи участь у виставках Товариства південно-російських художників.
Творчість на благо країни Рад
У перші роки після Жовтневої революції Амшей Нюренберг був завідувачем відділом мистецтв і губернської комісією музеїв в Одесі, брав участь в оформленні міських вулиць і будівель до травневих свят, а восени 1919 року художник залишив Одесу, випередивши на кілька років багатьох одеситів, які стали відомими саме за межами рідного міста.
У 1920 в Москві він став активним учасником “Вікон РОСТА” – серії гострих сатиричних плакатів. Робота в парі з поетом Володимиром Маяковським дозволила йому випустити близько двох сотень агітаційних сатиричних «вікон».
У 1920-ті роки він був на викладацької роботи, був художнім рецензентом газети «Правда», а в 1927 році його відправили у відрядження в Париж, де йому було доручено читати лекції про радянському мистецтві і вивчати мистецтво Франції. Перебування в Парижі він використовував на благо своєї творчості – в 1927 він виставлявся в паризькому Осінньому салоні.
У 1930-ті він брав участь у створенні Московської організації Спілки художників. У роки війни він був в евакуації в Ташкенті, а в 1943 році, коли наші війська розгорнули фашистів в зворотному напрямку, він повернувся в Москву.
В останні роки життя, вже вийшовши на пенсію, Амшей Нюренберг став відомий як автор мемуарів про видатних діячів мистецтва, культури і літератури, в тому числі про Маяковського, Багрицьким, Бабеля та інших відомих людей.
Художник дожив до глибокої старості, помер в 1979 році.