Одеська кіностудія: історична ретроспекція та сьогодення

 

Одеська кіностудія, крім того, що є одним з епіцентрів кіновиробництва, також може похвалитися багатою історичною і культурною спадщиною. Пройшовши важкий шлях становлення крізь століття, вона сконцентрувала в собі пам'ять видатних творчих людей: режисерів, акторів, сценаристів, фотографів та інших творців, чиї твори навряд чи будуть забуті. Також її стіни увібрали в себе всі переживання, біль, радість, страждання, моменти ейфорії і натхнення — і вся ця атмосфера в особі одеської кіностудії робить її значним пам'ятником міста, пише odessa-trend.in.ua.

Передумови кіновиробництва в Одесі

Незважаючи на те що офіційним роком народження кіностудії вважається 1907 рік, кіновиробництво в Одесі почалося ще раніше. Родоначальником кіно вважається винахідник Йосип Тимченко, чиї революційні на той момент розробки стали першим кроком у розвитку кінематографа в сучасному розумінні.

У розробника і механіка, який народився в 1852 році в Харківській губернії, була далеко не вигідний родовід: вчений був сином кріпака, що мало на увазі рабське і безперспективне життя з постійною загрозою експлуатації. Втім, майбутньому вченому на той момент відносно пощастило: в 1861 році кріпосне право скасували внаслідок кризи неповороткої системи, що зжила себе. Майбутньому винахіднику пощастило також вступити на навчання до Харківського університету, де він вивчав механіку.

Як і багато молодих і активних людей, Йосип Тимченко свого часу захопився романтикою далеких подорожей в незвідані світи аборигенів — особливо його та його друзів цікавили маловивчені води і землі Океанії (але деякі джерела говорять, що насправді вченого манила не Океанія, а Америка). Тоді вони вирішили відправитися до Одеси, і звідти вже добиратися в задумане місце, але їхня експедиція так і не розпочала свою подорож. Друзі пана Тимченка повернулися в рідне місто, а сам учений вирішив залишитися в Одесі, але до успіху він прийшов не відразу: фінансові проблеми змусили генія працювати чорноробочим в цеху. Все ж через деякий час він влаштувався механіком в Новоросійський університет (нині відомий як Одеський національний університет імені І. І. Мечникова).

Період, коли вчений був частиною університету, був досить плідним. До винаходу приладу для зйомок Йосип Тимченко зробив важливий внесок у розвиток метеорології і астрономії. Все ж він більш відомий розробкою саме кінематографічного апарату.

Існує кілька версій передісторії того, як в світі з'явився прототип камери під розробкою Йосипа Тимченка, але що відомо точно: він на два роки випередив знаменитих братів Люм'єр, які відомі на весь світ як винахідники фототехнічних приладів. Уже в 1893 році з'явився перший знімальний апарат, за допомогою якого пан Тимченко створив дві перші хронофотографії, які можна вважати прототипами кінострічок: «Списометатель» і «Скаче вершник».

Заснування кіностудії

Просування кіноіндустрії продовжив один з перших фотографів Російської імперії — Мирон Осипович Гроссман, який почав знімати короткометражні хроніки незадовго до заснування кіностудії. Його фото-бізнес успішно розширювався, замовлення на фото росли — незабаром успішне кіноательє пана Гроссмана розрослося до масштабів фабрики під назвою «Мирограф», і локацією для габаритної студії стала дача брата документаліста-режисера і фотографа. Тепер на місці цієї дачі височить будівля одеської кіностудії.

Незважаючи на заможність пана Гроссмана, фінанси все одно залишалися однією з головних проблем тодішнього, ще молодого кінематографа. Нарівні з цим гостра нестача кадрів змушувала Мирона Йосиповича виконувати величезну кількість роботи за кількох людей: на ньому були і операторська робота, і режисерські обов'язки, і вирішення величезної кількості деталей, не кажучи вже про, власне, управління установою.

Уже в 1912 році на великий екран вийшов повнометражний фільм «Одеські катакомби», який свого часу зібрав величезну аудиторію і величезні доходи, будучи трансльованим не тільки в Одесі, але і по всій Російській імперії. Наступні роботи Гроссмана не були настільки ж популярні, але теж не залишалися без уваги і схвалення, отже, одеська кіностудія не тільки трималася на плаву, а й мала значний успіх.

Сила пропаганди

Є речі, з якими не доводиться сперечатися. Одна з них — це твердження, що війна завжди приносить з собою біль, страждання і страх, як би її не романтизували в баладах або пропагандистських фільмах. До речі, про пропагандистські фільми: «тренд» на них не обійшов і одеський кінематограф часів більшовицької революції і Першої світової. Зацікавлені в піднятті патріотичного духу, ті, хто мали владу, всіляко заохочували виробництво фільмів, насичених вигідними їм ідеями. Саме в одеську кіностудію, що на той момент ще називалася «Мірограф», почали вливатися грошові ресурси, що дозволило найняти професійних стилістів, гримерів, операторів та інших.

Крім стабільності, що з'явилася в той нестабільний час, цей період ознаменувався приїздом до Одеси Віри Холодної. 

Швидка смерть королеви німого кіно до цих пір залишається загадкою, і існує кілька версій смерті актриси: чи то це сталося через хворобу, то чи виною всьому політичні конфлікти і секрети контррозвідки, але що відомо точно: цей період історії Одеси був лише відносно сприятливим для світу кіно.

Втім, нарівні з пропагандистським ухилом були і позитивні моменти. Як мінімум, при кінофабриці відкрився учбовий заклад, створювалися робочі місця, виробництво йшло. У 1927 році студія отримала звання найкращої в країні та була однією з наймасштабніших платформ кінематографа.

Кіно в огні

Жертва пропагандистських вимог — О. Довженко

Пропагандистська діяльність з часом тільки більше активізувалася. Часи Другої світової принесли в світ кінотворчості нову — вбивчу — дозу неухильних вимог у виробництві. Однією з найзнаменитіших жертв цих вимог є Олександр Довженко, який свого часу успішно дебютував в одеській кіностудії, а тепер є головною асоціацією до неї.

По-перше, слід згадати, що Олександр Довженко знав, про що пише: він був учасником бойових дій в особі військового кореспондента. Уже тоді він помічав необ'єктивність засобів масової інформації, які викривляли реальність на догоду ідеології. По-друге, режисер зазнав ряд репресій, інформація про які ховалася, але все ж вийшла у світ уже з посмертним визнанням.

Репресії проти режисера

Створивши ряд знакових повістей, творець був сильно обмежений у своїй свободі з відомих ідеологічних причин. Військова епіка з-під пера Довженка не була вигідна радянській владі, що пропагувала образ бравого, бездоганно доброго рятівника і визволителя в особі радянського солдата — зрозуміло, російського, а не українського походження.

Спроби зобразити реалії війни, її жорстокість і несправедливість, сприймалися як невпевненість в правильності радянської політики і привели до того, що спочатку від Довженка вимагали зміни сюжету його творів (наприклад, коли йому запропонували замінити головного героя-українця «України в огні» на зразкового росіянина), а потім його звільнили з кіностудії, викреслили з усіх творчих списків і заборонили йому проживати на території України.

Довженко після цензури

Щоправда, талановитого митця не хотіли позбутися остаточно. Йому все ще дозволяли працювати в кіновиробництві, і вождь СРСР свого часу замовляв його роботу (як до війни, так і після). Все ж постійні обмеження, цензурні переслідування і цькування позначилися на психологічному стані режисера. Перебуваючи в Москві, він відчував класичні шевченківські страждання по землі, яка була для нього рідною, і в своїх мемуарах писав, що хоче, щоб після його смерті перед спаленням в крематорії йому вирізали серце і поховали його в Києві.

Кінематографічні успіхи

Незважаючи на всюдисущі ідеологічні обмеження, вузькість допустимих образів не зупинила творчу діяльність багатьох талановитих режисерів. Одним із шедеврів, знятих у павільйонах кіностудії, є «Весна на Зарічній вулиці» Фелікса Міронера і Марлена Хуциєва, яка частково знімалася в одеському Дюківському парку.

Також неможливо не згадати знамениту актрису і режисерку Кіру Муратову, яка на базі одеської кіностудії створила насичені психологізмом мелодрами «Короткі зустрічі» і «Довгі проводи», та в кінострічках якої знімалися такі актори, як Рената Литвинова і Володимир Висоцький.

Фурор в світі кіно справив трисерійний фільм «Д'Артаньян і три мушкетери», який зараз є фільмом дитинства багатьох громадян України, Білорусі та Росії. І, звичайно, культові для країн СНД, в тому числі колишніх, «Місце зустрічі змінити не можна», а також «Пригоди Електроніка», пісні з якого багато хто пам'ятає напам'ять.

Всі ці та багато інших кінострічок можуть легко викликати приємні ностальгічні відчуття у тих, хто жив за часів створення цих незаперечно цінних творів кіномистецтва. Але кіностудія Одеси не законсервувалася з тих часів і як і раніше створює і реалізує нові проєкти, трейлери до яких зібрані на каналі студії в мережі.

До слова, крім кіно, студія також займається продукцією мультфільмів в різних стилях з використанням як двомірної, так і тривимірної анімації. Не всі вони розраховані на дитячу аудиторію і не всі вони демонструють високу майстерність, проте, факт залишається фактом — мультиплікація одеській кіностудії не чужа.

Спірні твори

При всій повазі до роботи творчої команди кіностудії, не можна заперечувати, що далеко не всі проекти є успішними. Одним зі спірних і досить-таки резонансних творів одеської кіностудії є дитячий серіал, створений на замовлення МНС Росії — «Надзвичайні пригоди Зіни і Кеши».

Мультфільм 2011 року розрахований на дітей шкільного віку та покликаний навчати свою цільову аудиторію базовими правилами безпеки під час катастроф. А саме в серіях представлені небезпечні ситуації, коли нападають терористи, трапляється пожежа в транспорті, падає літак і так далі — і в усіх цих випадках діти та їхній вічний супутник МНС-ник демонструють глядачам, що робити.

Незважаючи на благородну мету, реалізація проекту виявилася не ідеальною і навіть недостатньо якісною, і, крім слабкості анімації, серіал мав кілька дірок і нелогічних моментів в оповіданні, які не залишилися непоміченими користувачами мережі.

Наприклад, в одному з епізодів — «Зіна, Кеша і терористи» — в зав'язці історії глядачам кажуть, що неподалік від будинку головних героїв (які в цей час гостюють у дідуся) трапився вибух. Природно, діти стурбовані: вони переживають за батьків. Їхній дідусь в свою чергу з якоїсь загадкової причини говорить онукам, що їм терміново потрібно повернутися додому, тому що «там біда». Тобто, всупереч здоровому глузду, дідусь відправляє онуків в епіцентр страшних подій.

В епізоді «Спекотна подорож Зіни і Кеши» простежується абсолютно нелогічна поведінка батьків (які, в принципі, протягом всього серіалу поводяться досить безвідповідально, немов їх зовсім не хвилює безпека і доля їхніх дітей). На початку серії діти говорять про те, що планують їхати на Канарські острови, щоб взяти участь у школі виживання: батьківська реакція — це буквально «А, ну тоді добре», але будьте обережні, дорога далека».

Далі за сюжетом головні герої стають свідками кількох пожеж. Перші три рази їхній супутник з МНС радить їм відразу закрити обличчя змоченою тканиною, але в останні два рази це правило — одне з основних при таких ситуаціях — ігнорується.

Крім вищеописаного, в серіалі присутні другорядні герої в особах знаменитостей, багато з яких отримали визнання за часів СРСР: Василь Ліванов, Михайло Боярський, Олег Табаков, і серед них також один раз засвітився Діма Білан. 

Чи було необхідністю згадувати знаменитих людей, чи було це спробою зробити відсилання до культових творів або ж у цієї деталі були інші причини з'явитися в мультсеріалі — загадка.

Крім усього іншого, озвучуванням персонажів займалися самі мультиплікатори. Очевидно, бюджет мультсеріалу був невеликим, тому творча команда брала на себе обов'язки за межею своїх професій, що в кінцевому рахунку не зіграло на руку проєкту.

В інтерв'ю з приводу цього проєкту знаменитий український мультиплікатор Юрій Гриневич згадував проблему нестачі фінансів, що могло стати основною причиною слабкої реалізації мультфільму. З приводу замовників проєкту: на російських ресурсах немає інформації про те, що «Надзвичайні пригоди Зіни і Кеши» були створені одеської студією.

Одеська кіностудія сьогодні

Крім того, що кіностудія є однією з наймасштабніших майданчиків України для створення кінострічок, вона також може запропонувати своїм гостям ряд послуг.

По-перше, при кіностудії відкритий «Музей кіно», в якому зберігаються реквізит і костюми, що використовувалися при зйомках культових творів. Як мінімум, фанатам «Трьох мушкетерів» варто відвідати це місце, щоб побачити капелюх Боярського.

По-друге, для акторів, фотографів і моделей буде дуже зручною послуга оренди костюмів. На сайті кіностудії представлена ​​галерея нарядів, що зображують модні тенденції різних періодів історії: в ательє можна знайти як модерні сукні XIX століття та помпезні наряди в стилі бароко, так і мантію католицького духовенства.

Також одеська кіностудія часто стає місцем проведення великих заходів. Наприклад, не одноразово на її території організовувалося святкування Хеллоуїна і інших дат, а також акторські проби. 

Отже, залишаючись одним з головних центрів кіновиробництва України, одеська кіностудія також є своєрідним культурним центром, просоченою багаторічною історією, яку не можна забувати.

Comments